Степова зона займає майже половину площі всіх орних земель України. Добрива там застосовують на зрошуваних і неполивних землях. Ефективність їх у Степу, на відміну від інших зон, передусім залежить від забезпечення рослин вологою.

Не менш важливими є врахування особливостей грунтового покриву, попередників та рівня загальної агротехніки, ефективність добрив, на відміну від інших зон, залежить насамперед від забезпечення рослин вологою, а також від особливостей ґрунтового покриву, попередників та рівня загальної агротехніки.

Застосування добрив є засобом суттєвого підвищення врожаю сільськогосподарських культур i важливим фактором більш продуктивного використання вологи. Позитивна дія добрив особливо проявляється у роки з достатньою вологозабезпеченістю.

Науково обґрунтовані такі способи внесення добрив: основне, передпосівне, припосівне (рядкове, гніздове), підживлення (кореневе, позакореневе).

Основне внесення добрив — до сівби або одночасно. Вносять їх рівномірно по поверхні з наступним заорюванням. Основне удобрення становить 65–70% усіх добрив, що вносять під культуру. В окремих випадках застосовують передпосівне — внесення добрив у ґрунт під час передпосівного обробітку ґрунту. Ефективність їх може бути значно нижча, ніж при основному, оскільки добрива через короткий час можуть потрапити в сухий ґрунт.

Припосівне удобрення, або рядкове внесення добрив — під час сівби у рядки одночасно з насінням або поряд із ним. Мета його — підсилення живлення рослин на початку їхнього росту й розвитку, коли вони мають ще слабко розвинену кореневу систему і не здатні засвоювати поживні речовини з великої площі. В цей період рослини дуже чутливі до нестачі поживних речовин у легкодоступній формі, особливо фосфору. При цьому способі добрива використовуються тільки у водорозчинній формі. Ефективність їх проявляється найбільше протягом 10–15 днів.

Підживлення — внесення добрив під час вегетаційного періоду рослин для поліпшення їхнього росту й розвитку. Широко застосовується ранньовесняне кореневе підживлення озимих зернових азотними добривами за методом Бузницького (врізанням дисковими сівалками в ґрунт). При позакореневому підживленні рослин обприскують або обпилюють добривами їх надземну частину.

На ринку сільськогосподарської техніки представлено широку гаму вітчизняних та зарубіжних розкидачів мінеральних добрив — як простих, так і складних. Світовими лідерами в розробці та виготовленні машин для поверхневого внесення мінеральних добрив є фірми New Leader (CША), Rauch (Німеччина), Kuhn (Франція), Amazone (Німеччина) та інші. Але, на відміну від багатьох інших сегментів сільськогосподарської техніки, якщо говорити про агрегати для внесення добрив, тут українські виробники теж займають вагомі позиції.

Добрива повинні бути використані і в цьому небувалому за погодними умовами гостро посушливому році при закладанні фундаменту врожаю 2018 року.

Азотнi добрива можуть мiстити в собi дiючу речовину в рiзних формах: нiтратнiй, амiачнiй або амiднiй. Кожна з них має свої переваги i недоліки. Але для живлення рослин найбiльш важливе значення мають засвоюванi рослинами сполуки азоту — нiтратнi, амонiйнi та легкогiдролiзованi, якi за певних умов є найбiльш доступним резервом азотного живлення.

При пересиханні ґрунту, що часто спостерігається у Степовій зоні, азот концентрується у верхніх його шарах. Якщо протягом тривалого часу не зрошувати поля, і відсутні атмосферні опади, верхній шар ґрунту пересихає, а накопичений там азот стає недоступним для рослин, настає штучне азотне голодування. Особливо швидко переміщується у ґрунті нітратна форма азоту, яку він не вбирає зовсім. Проте аміачну форму вологий ґрунт вбирає і певною мірою утримує. Водночас в дуже посушливих умовах півдня України аміачну форму азоту мікроорганізми швидко переводять у нітратну, тобто відбувається процес нітрифікації, і при подальшій посушливості потреба у наявності азоту у ґрунті ще збільшиться. Нагадаємо, що азот забезпечує одержання максимального приросту врожаю зерна пшениці озимої та покращення його якості.

Основну кількість азотного добрива в посушливих умовах нинішнього року доцільно перенести на внесення рано навесні, коли вже буде відомо, які запаси вологи сформувалися за осінньо-зимовий період у ґрунті.

Проте зрошення докорінно змінює умови використання рослинами добрив у степових районах, де випадає недостатня кількість опадів. Дія добрив значною мірою залежить від забезпечення рослин вологою: чим воно краще, тим, звичайно, вищим буває ефект від удобрення. Для повної ефективності добрив необхідно додержуватися агротехнічних умов, які відповідають завданням зрошення. Різні культури та їх сорти по-різному реагують на удобрення.

Одержувати високі врожаї на зрошуваних землях не можна і без застосування фосфорних добрив. Але, на відміну від азотних, систематичне їх внесення збагачує ґрунт фосфатами, що зв’язуються ґрунтовим розчином, і оптимальні норми внесення фосфору з часом можна зменшувати.

Фосфорні добрива, внесені в достатній кількості під оранку, розміщуються в шарі поширення кореневої системи і забезпечують фосфорне живлення рослин протягом усього вегетаційного періоду. Припосівне внесення невеликих доз фосфорних добрив у зоні загортання насіння забезпечує фосфорне живлення рослин з самого початку їх розвитку.

У сухому кліматі півдня України осінні, а особливо весняні поверхневі підживлення озимих культур майже не підвищують врожаю. Якщо суперфосфат не внесли під оранку, то його краще внести перед сівбою під культивацію або разом із сівбою.

Одним із важливих питань зрошуваного землеробства півдня України є виявлення потреби в калійних добривах. Каштанові ґрунти і чорноземи південні містять цілком достатній запас калію для вирощування озимих культур. За ступенем засвоєння калiй ґрунту дiлять на 6 груп. Найбiльш цiнним є водорозчинний i обмiнний, який є основою калiйного живлення рослин.

За результатами експериментальних дослiджень внесення мiнеральних добрив в умовах зрошення сприяє пiдвищенню урожайностi пшеницi озимої на 1,3–2,7 т/га, ячменю ярого — на 1,2–1,8, кукурудзи (зерно) — на 4,0–6,6, цукрових бурякiв — на 14,4–30,0, помiдорiв — на 13,0–30,0, капусти — на 15,0, картоплi — на 4,5–8,0, сiна люцерни — на 5,0–10,0 т/га.

Як вiдмiчав В. Р. Вiльямс, удобрювати потрiбно не ґрунт, а рослину, i тiльки за такої постанови питання можна добитися бiльш рацiонального використання добрив i значно пiдвищити врожаї.

Кожна сільськогосподарська культура по вiдношенню до елементiв живлення має перiоди максимальної потреби в них, тобто критичнi. Так, у рослин рiпаку — це перiод осiнньої вегетацiї у фазі розетки листя. Критичний період пшениці та ячменю озимих — від появи сходів до завершення осінньої вегетації.

На формування 1 тонни зерна пшениця та ячмінь озимі витрачають приблизно до 30 кг азоту, 15 кг фосфору, 30 кг калію; ріпак озимий — до 60 кг азоту, 30 кг фосфору, 50 кг калію.

Пшениця озима

Для одержання високо­якісного зерна озимої пшениці внесення добрив є обов’язковою умовою. Застосування добрив підвищує її урожайність до 0,2 т/га. Восени важливо забезпечити азотне живлення для кущіння рослин. Режим живлення повинен бути оптимальним і збалансованим по всіх елементах. Кількість та види добрив найбільш доцільно вносити за розрахунковим методом, відповідно до фактичного вмісту елементів мінерального живлення у ґрунті конкретного поля. За необхідності використовувати фосфорні і калійні добрива всю визначену їх дозу вносять до сівби під основний обробіток ґрунту.

Азотні добрива застосовують залежно від забезпеченості ґрунту нітратами. Якщо їх вміст оптимальний, краще добриво вносити дрібно. Перше підживлення проводять рано весною. За низького вмісту нітратів у ґрунті всю дозу азотного добрива краще застосувати до сівби. Дуже важливо визначати вміст NPK у ґрунті на кожному окремому полі, де планується сівба пшениці озимої. Визначена (розрахована) доза азоту буде оптимальною для формування врожаю зерна заданого рівня. Оптимальні дози добрив під пшеницю озиму в Зоні Степу становлять: по парах N_40–60P₄₀; на зрошенні після люцерни N_60–90P₉₀, після ріпаку, кукурудзи на силос ­N_100–120P₉₀. Для отримання ж зерна з високими показниками якості в обох випадках доцільно проводити позакореневе підживлення посіву сечовиною. Оптимальний період виконання цього прийому — через 10 днів після початку колосіння і до кінця молочної стиглості зерна. Доцільність його визначають за даними тканевої діагностики. Вносять 30–35 кг/га д. р. азоту (65–80 кг/га сечовини) із загальною дозою азотних добрив за діючої речовини N_120–150 кг/га. Як правило, позакореневе підживлення можна поєднувати з обробкою посіву хімічними засобами проти шкідливого клопа-черепашки. Проведенням позакореневого підживлення вміст клейковини можна збільшувати до 6%.

Ячмінь озимий

Ячмінь озимий — це високоврожайна продовольча і зернофуражна культура, яка в південній частині степової зони при задовільних умовах перезимівлі за врожайністю мало поступається пшениці озимій та перевищує на 10–12 ц/га ячмінь ярий.

Дозу добрив під ячмінь визначають з урахуванням вмісту елементів живлення у ґрунті. Якщо NРК у ґрунті не визначались, то вносити слід середні дози: N_60–90Р_60–90. Внесення оптимальних доз добрив, за багаторічними даними Інституту зрошуваного землеробства НААН, забезпечувало надбавку врожаю зерна в середньому 9,7–12,3 ц/га. За дефіциту добрив доцільно внести стартову їх кількість припосівним способом дозою по 10–15 кг д. р. NРК на 1 га.

На площах із високим вмістом азоту в ґрунті восени вносити азотні добрива не слід, тому що це знижує зимостійкість рослин. Краще їх застосувати весною у підживлення. При низькому вмісті азоту в ґрунті азотні добрива необхідно вносити в два строки: 50% дози до сівби, решту — весною у підживлення. Раннє весняне підживлення азотними добривами дуже ефективне, тому що ячмінь із зими виходить ослабленим, а азотні добрива підсилюють ростові процеси і кущіння рослин.

Озиме жито і тритикале

Озиме жито і тритикале — високопродуктивні та відносно невибагливі до умов вирощування культури. Посіви їх менше забур’янюються і більш стійкі проти кореневих гнилей, ніж озимої пшениці.

Жито і тритикале добре реагують на добрива і зрошення. Для одержання високого врожаю зерна доза добрив повинна бути в межах N_60–90Р_40–60.

Озимий ріпак та гірчиця

Це добре відомі і поширені олійні і кормові культури. Їх вирощують на насіння, зелену масу та сидеральні добрива. Вони є добрими медоносами, олія з них належать до групи харчових, її використовують як у натуральному вигляді, так і у складі жирів, маргаринів. На харчову олію використовують сорти ріпаку, що містять не більше 5% ерукової кислоти.

Заробка в ґрунт кореневої системи, стернi i подрiбненої листостеблової маси ріпаку та гірчиці дозволяє повертати органiчну речовину в орний шар. Пiсля її мiнералiзацiї у ґрунт надходить 60–65 кг/га азоту, 32–36 кг/га фосфорної кислоти i 55–60 кг/га калiю (це майже 2 ц амiачної селiтри, 1,7 ц — суперфосфату i 1,5 ц калiйної солi).

Рiпак та гірчиця є цiнними попередниками, особливо для зернових культур. Вони мало висушують ґрунт, покращують його агрофiзичнi властивостi i фiтосанiтарний стан та рано звiльняють поля.

Рiпак потребує набагато бiльше фосфору, нiж зерновi. Нормальне фосфорне живлення сприяє добрiй перезимiвлi. Завдяки розвиненiй кореневiй системi рiпак може засвоювати нерухомий фосфор iз ґрунту. Крiм того, його коренева система має фосфоромобiлiзувальнi властивостi, оскiльки в зонi її функцiонування рН становить 4.

Як ріпак, так і гірчиця позитивно реагують на внесення органічних та мінеральних добрив. Органічні вносять нормою 20–30 т/га під попередню культуру. Мінеральні зазвичай нормою N₉₀Р₉₀ під оранку або N₃₀Р₁₀ під передпосівну культивацію і N₆₀ у підживлення рано весною.

На піщаних та супіщаних ґрунтах доцільно вносити по 50–100 кг/га калію за діючою речовиною.

Особливості удобрення озимих зернових культур на насіння

Насінницькі посіви озимої пшениці, ячменю, жита і тритикале розміщують після кращих попередників — чорного пару, гороху, багаторічних трав, кукурудзи на зелений корм, після збирання яких є можливість своєчасно і якісно підготувати ґрунт до сівби.

Система удобрення повинна забезпечити режим живлення з оптимальним співвідношенням у ньому всіх елементів — азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Дози, строки та способи внесення мінеральних добрив загальновизнані до відповідних ґрунтово-економічних підзон Степової зони.