Забур’яненість посівів продовжує залишатися однією із найбільших проблем в аграрному виробництві. Внаслідок неефективного здійснення заходів контролю бур’янів сільськогосподарські виробники зерна втрачали 10–20% урожаю, а на надміру засмічених площах ці втрати збільшувалися в 1,5–2,0 разів.

Вчасне й повне звільнення посівів від конкуренції з бур’янами за життєвий простір, світло, вологу, елементи живлення є основою одержання високих урожаїв зерна пшениці озимої.

Водночас не завжди в господарствах дотримуються науково обгрунтованого підходу до контролю сегетальної рослинності у посівах. Останнім часом систематичне застосування гербіцидів для знищення дводольних бур’янів створило кращі умови для розвитку і розмноження злакових (односім’ядольних) бур’янів. Крім того, сприяє кращому росту злакових бур’янів також зменшення висоти рослин нових інтенсивних сортів, обробіток посівів ретардантами, високі дози азотних добрив. Унаслідок цього посіви масово забур’янюються злаковими видами бур’янів, особливо за недотримання вимог технології обробітку грунту.

На орних землях досить часто спостерігається поширення багаторічних кореневищних і коренепаросткових видів бур’янів. Вони є більш пристосованими до умов довкілля, більш шкідливими щодо культурних рослин, та, як правило, стійкішими до гербіцидів із різних класів хімічних сполук.

У зв’язку з зазначеними тенденціями у галузі землеробства, вибір на користь хімічного методу контролю чисельності бур’янів залишається вирішальним під час збереження врожаю зернових. Водночас хімічний метод вважається обґрунтованим у тому випадку, коли агротехнічні заходи захисту від бур’янів не знижують забур’яненість до економічно невідчутного рівня. Доцільність застосування гербіцидів безпосередньо повинна залежати від рівня забур’яненості посівів на конкретну дату або фазу розвитку рослин культур і має варіюватися у відповідності до строків проведення обліків з урахуванням економічних порогів шкідливості бур’янів. Крім того, для ефективного захисту пшениці озимої від шкідливого впливу дикої рослинності є не тільки цілеспрямований вибір гербіцидів, а й дотримання регламентованих (оптимальних) строків їх застосування.

Багаторічними дослідженнями вітчизняних вчених встановлено, що за кращих попередників, внесення оптимальних доз органічних і мінеральних добрив, якісного обробітку грунту та вчасної сівби насінням високих посівних кондицій можливо створити конкурентоспроможний бур’янам агрофітоценоз пшениці озимої.

Існує багато заходів контролю бур’янів у посівах пшениці озимої. До них належать: чергування культур у сівозміні, якісна система обробітку грунту, агротехнічні й хімічні заходи догляду за посівами. Проте для ефективного контролю бур’янів у посівах культури використання одного вибіркового або декількох заходів недостатньо. Їх необхідно застосовувати у комплексі залежно від типу забур’яненості поля.

Сівозміна як засіб для контролю бур’янів

Сівозміна — це основний профілактичний захід, що дає змогу суттєво обмежити шкідливість або й повністю нейтралізувати численну групу потенційних, переважно спеціалізованих шкідників, хвороб і бур’янів. Її провідним принципом є розмежування у часі й просторі біологічно споріднених культур шляхом поєднання у ланках рослин різних родин, а тому нехтувати її значимістю, зокрема й в обмеженні чисельності сегетальної рослинності, не раціонально.

Встановлено, що задовільні фітосанітарні умови у посівах озимих восени, зимою та весною зберігаються тоді, коли частка зернових колосових культур у структурі їх попередників не перевищує 15%. У цьому випадку різко обмежується шкідливість хлібного туруна, злакових кліщів і нематод, а також кореневих гнилей, фузаріозу колоса, великої групи багаторічних, озимих та бур’янів, що зимують. Насичення сівозміни колосовими до 60–70% різко погіршує фітосанітарний стан посівів і викликає необхідність інтенсивного застосування пестицидів, особливо для контролю хлібного туруна, кореневих гнилей, плямистостей, багатьох видів бур’янів. Але це не завжди забезпечує достатнього захисту й одночасно загострює екологічну проблему.

Оптимальними попередниками пшениці озимої в Степу і Лісостепу є чорний та зайнятий пари, горох, кукурудза на силос, яка збирається до настання оптимальних строків сівби. У поліській зоні — пари, конюшина на один укіс, картопля, кукурудза на силос, льон. Розміщуючи пшеницю озиму після цих попередників, буде забезпечуватися не лише контроль сегетальної рослинності у посівах (видів осотів, кучерявця Софії, талабану польового, ромашки непахучої та інших), але й здійснюватиметься профілактичний контроль шкідливості південної стеблової совки, пирійної вогнівки, хлібного туруна, зимуючого, хлібного та пшеничного кліщів, вівсяної й пшеничної нематод, а також істотно забезпечене обмеження шкідливості гессенської та шведської мух, трипсів, пильщиків, кореневих гнилей, плямистостей листків і колосся, фузаріозу колоса, пирію повзучого. У той час як колосові попередники сприятимуть їх розмноженню та розвитку.

Внаслідок домінування зернових колосових культур практично у сівозмінах усіх ґрунтово-кліматичних зон України, контроль поширеності злакових видів бур’янів у посівах пшениці озимої набуває першочерговості. Злакові бур’яни особливо великої шкоди завдають під час вирощування пшениці озимої за інтенсивною технологією, зменшуючи ефективність добрив, пестицидів, не даючи змоги повністю реалізувати потенціал технології. Як правило, ця проблема гостро постає у господарствах після 3–4-річного вирощування культури за інтенсивною технологією, коли повністю знищуються у посівах дводольні бур’яни, а контроль однодольних не ведеться. Особливо сприятливі умови для масового поширення злакових бур’янів складаються за сівби зернових культур після зернових.

Посіви пшениці озимої засмічують близькі до неї за біо­логічними циклами розвитку бур’яни. Досліджено, що за наявності на 1 м² 10–15 рослин бур’янів, що зимують, кучерявця Софії або гірчиці польової, осінньої популяції втрачалося 0,3–0,4 т/га зерна. На полях, де їх налічувалося 50–70 шт./ м² і більше, урожай знижувався на 0,5–0,7 т/га. У посівах пшениці озимої, забур’янених гірчаком степовим звичайним у кількості 15–25 пагонів/м², втрати зерна становили 1,18 т/га. Найбільш шкідливим об’єктом у посівах культури є широко поширений багаторічний бур’ян — осот рожевий. Лише наявність у посіві однієї рослини осоту рожевого зменшує урожайність на 0,1 т/га, а осоту польового — на 0,04 т/га. А 11 рослин осоту рожевого на 1 м² спричиняло 20% втрат урожаю зерна культури, чисельність 18–20 ставала причиною недобору зерна на рівні 60–70%.

Волошка синя, триреберник непахучий кількістю 10 рослин на 1 м² призводили до зменшення урожайності пшениці озимої на 10,1%. Винятково шкідливим у посівах культури є підмаренник чіпкий, втрати врожаю зерна від якого зменшуються на 5% вже за наявності однієї рослини на 1 м². Крім того, насіння підмаренника важко відокремлюється від зерна культури, внаслідок чого втрачаються товарні і насіннєві якості останнього. Шкідливість пирію у посівах пшениці озимої починається із кількості 5 шт./м², що призводить до зменшення урожаю зерна на 0,5–0,6 т/га.

У посівах пшениці озимої, культури звичайного рядкового способу сівби, велике значення має створення оптимальної для кожної культури й сорту густоти рослин і оптичної щільності посівів, високого рівня ефективної родючості грунту, що забезпечує культурним рослинам високу конкурентну здатність. Сприятливе фітосередовище у посівах дає змогу культурному домінанту ефективно протистояти бур’янам усіх видів.

Недотримання норм висіву пшениці озимої стає однією із причин зниження її врожаю, веде до зрідженого посіву, а отже, і недостатньої кількості продуктивних стебел на одиницю площі. За умов стеблостою у кількості 450–500 шт./ м² пшениця озима має властивість пригнічувати практично всі бур’яни до рівня, за якого для їх обмеження не потрібно застосовувати хімічні засоби захисту. На забур’янених грунтах норму висіву пшениці озимої збільшували на 10–15% для підвищення її ценотичного впливу на бур’яни. Так, ефективне пригнічення осоту рожевого в посівах пшениці озимої відмічалося у разі збільшення норми її висіву на 20%, тобто до 6 млн шт./га.

Ефективний обробіток грунту повинен становити основу

Цей метод має бути базовим серед агротехнічних заходів контролю бур’янів у посівах культури. Рішення про проведення захисних заходів, у тому числі й агротехнічних повинно прийматися на підставі результатів обстеження полів. Залежно від ступеня засміченості та видового складу бур’янів для кожного поля підбираються агротехнічні заходи догляду за посівами.

Основний обробіток ґрунту для вирощування пшениці озимої на забур’янених малорічними бур’янами полях рекомендовано проводити за схемою напівпарового. Технічна ефективність останнього щодо зниження забур’яненості посівів становить 60–70%. В умовах багаторічних типів забур’яненості ефективними є варіанти поліпшеного (пошарового) зяблевого обробітку ґрунту. Залежно від переважаючих біологічних груп багаторічних бур’янів поліпшений варіант зяблевого обробітку доцільно орієнтувати на механізм їх «удушення» або виснаження. За кореневищного типу забур’яненості полів доцільно використовувати обидва методи. У разі застосування способу «удушення» кореневищ пирію повзучого після збирання раннього попередника ґрунт дискують важкими дисковими боронами на глибину 12–14 см у двох напрямах — вздовж і впоперек поля. В умовах посухи, якщо він сухий і щільний, перед дискуванням здійснюють лемішне лущення. Кореневища бур’янів, що розміщуються на цій глибині, при цьому подрібнюються на відрізки завдовжки 10–12 см, кожен з яких може мати 3–4 бруньки. Через 10–15 днів спровоковані таким чином до проростання бруньки будуть утворювати сходи. Після цього здійснюють оранку плугом із передплужником або ярусну оранку на глибину 20–22 см. За таких умов верхній (12–14 см) шар ґрунту з кореневищами і сходами бур’янів переміщуватиметься на дно борозни і, відповідно, накриватиметься зверху шаром ґрунту завтовшки 10–12 см, зумовлюючи таким чином «удушення», тобто в результаті цього заходу 90–95% сходів буде знищено.

У разі надання переваги безполицевому варіанту (плоскорізне розпушування або чизелювання) обробітку ґрунту як основному заходу, то для знищення кореневищних бур’янів проводять цілеспрямовані заходи з виснаження їх кореневищ. Технологія зяблевого обробітку ґрунту повинна об’єднувати такі заходи: після збирання раннього попередника ґрунт дискують у двох напрямах на глибину 12–14 см важкими дисковими боронами, а потім здійснюють 3–4 культивації культиваторами-плоскорізами на глибину 12–14 см, визначаючи щоразу час чергової появи сходів бур’янів після попередньої культивації. Після останньої культивації, за відсутності сходів бур’янів у результаті виснаження їх вегетативних зачатків, здійснюють основний захід плоскорізом або чизелем на визначену глибину.

Обробіток грунту повинен диференціюватися залежно від грунтово-кліматичної зони, попередників, типу забур’янення, вологозабезпеченості, строків збирання попередника. Підготовку грунту доцільно починати без розриву в часі після збирання попередника.

Необхідно враховувати, що утримання полів чистими від бур’янів і сходів падалиці від збирання попередника до сівби пшениці озимої є важливим заходом контролю багатьох шкідників і хвороб. Після стерньових попередників, якщо переважають однорічні бур’яни, поле двічі дискують лущильниками на глибину 6–8 і 8–10 см. За умов поширенння багаторічних бур’янів перше лущення доцільно здійснити на глибину 8–10, друге, а по можливості і третє — на глибину 10–12 та 12–14 см відповідно. Через два тижні після останнього, коли проростуть бур’яни, виконують глибоку оранку на глибину 28–30 см, або глибокий плоскорізний обробіток грунту.

Окультурені, чисті від багаторічних бур’янів поля орють на глибину 20–22 см. У посушливих умовах та на площах, які зазнають негативного впливу від ерозії грунтів, після соняшнику рекомендовано здійснювати безвідвальний обробіток. Якщо перед збиранням парозаймаючої культури й сівбою пшениці озимої достатньо часу, а в шарі грунту від 0–20 см є не менше 20 мм доступної рослинам вологи, то урожайність пшениці меншою мірою залежатиме від способу обробітку грунту за умови, якщо в результаті проведення останнього створюється ущільнений підпосівний і дрібногрудкуватий посівний шар із грудочками не більше 3 см у діаметрі. В умовах достатнього зволоження після культур, урожай яких рано збирається, після лущення стерні проводять оранку плугами з передплужниками в агрегаті з секціями кільчасто-шпорових котків і боронами. Глибина оранки повинна бути 20–22 см, а після багаторічних трав — 25–27 см. На дерново-підзолистих грунтах — на глибину орного шару 16–18, 18–20 см. Після кукурудзи, особливо якщо вона збирається не раніше як за 20 днів до сівби пшениці озимої, необхідно здійснювати поверхневий обробіток грунту. Останній на глибину 8–12 см дисковими голчастими або плоскорізними знаряддями ефективний після усіх попередників у роки з посушливою погодою під час підготовки грунту й сівби на чистих від бур’янів полях і за умов пізнього збирання попередника. Після гороху як попередника на полях здійснюють аналогічний обробіток грунту.

На засмічених коренепаростковими бур’янами полях доцільне дискування у двох взаємно перпендикулярних напрямках. Такий обробіток, наприклад, після культурних пасовищ і багаторічних злаково-бобових травосумішок на Поліссі, в Лісостепу та на зрошенні в Степу дає змогу істотно зменшити кількість дротяників. Бажаних результатів щодо обмеження чисельності багатьох видів бур’янів можливо досягти за допомогою попереднього обробітку (лущення) важким плоскорізним культиватором, завдяки цьому заходу добре підрізатиметься коріння, підземні стебла рослин і паростки сходів у грунті. Такий обробіток особливо доцільний в умовах ерозії грунту.